Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (надалі – СК), майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку.
Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності.
Стаття 68 СК визначає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу. Розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.
В той же час, Сімейний кодекс надає подружжю право на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Таке право визначається ст. 69 СК. Тобто, поділ спільного майна подружжя може бути здійснено під час існування шлюбу, у процесі його розірвання, а також після розірвання шлюбу. При цьому, ст. 72 СК визначає строк позовної давності до вимоги про поділ спільного майна, заявленої після розірвання шлюбу, у три роки. Це означає, що лише протягом цього часу особа має право звернутися до суду з позовними вимогами щодо поділу спільного майна колишнього подружжя.
Поділ майна подружжя може біти здійснено у добровільному або судовому порядку. Добровільний порядок застосовується, коли чоловік і дружина домовилися щодо визначення частки кожного з них у праві на майно, а також дійшли згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток. Якщо між подружжям досягнута згода з цих питань, поділ може бути оформлений нотаріально (слід мати на увазі, що договір про поділ нерухомого майна має бути засвідчений в обов’язковому порядку нотаріально, а також необхідно здійснити державну реєстрацію прав на нерухомість та правочину із нерухомістю). При відсутності такої згоди між подружжям, поділ майна можливий тільки в судовому порядку.
У разі поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК). При вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, з ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Слід мати на увазі, що Сімейний кодекс України правовий статус дитини надає особі, що не досягла повноліття.
Крім того, ст. 173 СК визначає презумпцію належності права власності на майно батькам, тобто майно вважається власністю батьків, доки не доведено протилежне. Знову наголошую, що мова іде про неповнолітніх осіб.
Таким чином, підсумовуючи викладене вище, можна сказати, що у випадку розірвання шлюбу Вашими батьками, вони мають право визначити частку кожного з них на спільне майно добровільно, або, у випадку недосягнення згоди, звернутися до суду із позовом про поділ майна. Чинне законодавство встановлює презумпцію рівності часток подружжя на спільне майно, тобто майно має бути розділено по рівну. Повнолітні діти у поділі майна подружжя участі не беруть. Поділити майно можна як під час існування шлюбу, у процесі його розірвання, так і протягом трьох років після його розірвання. Процедура поділу майна законодавством визначена однакова, як для нерухомого майна, так і будь-якого іншого. Єдина обов’язкова вимога стосується нотаріального засвідчення та державної реєстрації поділу нерухомого майна.
Проте, хочу також попередити, що у випадку, якщо квартира була приватизована і у приватизації брали участь всі 5 прописаних у квартирі осіб, то з приватизацією вони набули права власності на відповідну частку цієї квартири і у випадку її поділу мають брати участь у процесі поділу.

Відповідно до ст. 369 ЦК, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Тому без згоди інших власників окремий житель квартири, приватизованої в спільну власність, не може не лише продати за гроші свою частину квартири, а й навіть не має можливості подарувати свою частину власним дітям або залишити їм у спадок (звичайно, за умови, що решта співвласників проти таких угод).
Згідно зі ст. 362 Цивільного кодексу України в разі продажу частки у праві спільної власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах. Тому продавець частки зобов'язаний письмово повідомити іншим співвласникам про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови договору. Причому, згідно зі ст. 84 ЗУ «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальшу продажу частки може бути свідоцтво, видане нотаріусом про передачу їм заяви продавця, заява учасників права спільної часткової власності з належно засвідченими підписами про відмову від здійснення права переважної купівлі частки із зазначенням умов продажу.
У тому випадку, якщо співвласники відмовилися від свого права на переважну купівлю або не здійснять своє право щодо нерухомого майна протягом одного місяця, то «пайовик» має право продати свою частку іншим особам. Названу вимогу закону необхідно реалізувати, тому що недотримання цього дає право решті співвласників пред'явити позов до суду про переведення на них прав і обов'язків покупця.

дякую за роз*яснення!!!

ооо я цього не знала)))
кльово знати свої права

Доброго дня. Я не зовсім зрозуміла, що Ви маєте на увазі під перерозподілом майна і чому у ньому має виникнути необхідність після спливу 15 років з моменту розлуення, але намагатимусь дати відповідь.
По-перше, чинне законодавство України визначає презумпцію рівності часток подружжя у спільно набутому під час шлюбу майні. Це ознаає, що частки подружжя вважаються рівними, якщо не буде доведено протилежне. Крім того, майно, набуте під час шлюбу вважається власністю саме чоловіка і дружини, а не їхніх дітей (виклюення становлять речі, придбані саме для дітей для їх розвитк та виховання тощо). Строк позовної давності для поділу майна після розірвання шлюбу становить три роки. Це означає, що після спливу 3-х років жодним із подружжя не може бути заявлено вимогу до суду про поділ (перерозподіл) майна.
Проте, у випадку смерті Вашого батька, Ви, як його діти, маєте право на спадок в порядку черговості.